1 марта


Всесвітній день котів

- А ты читаешь вместе со своей кошкой?

3 марта


Всесвітній день письменника

Всесвітній день письменника (повна назва — Всесвітній день миру для письменника) — професійне свято, яке святкується 3 березня та закликає «четверту владу» виступати проти негативних аспектів демократичного друку, утриматись від неправдивих публікацій, навмисних фальсифікацій, умисного викривлення фактів та тенденційної безчесної їх інтерпретації заради політичних, групових та особистих інтересів.

У 1921 році було створено ПЕН-клуб. У 1923 році в Лондоні відбувся перший міжнародний конгрес ПЕН-клубу. 12-18 січня 1986 року відбувався вже 48-й за рахунком міжнародний конгрес ПЕН-клубу, саме його учасники прийняли рішення оголосити 3 березня «Всесвітнім днем миру для письменника». На даний момент пен-центри вже існують у більш ніж ста країнах.

У наші дні в деяких країнах це свято розширило заявлений спектр. Називається просто «День письменника» і є приводом для вшанування літературних діячів, які проявили себе. (Википедия)

8 марта


Міжнародний жіночий день

С теплом, с надеждами, с мимозами,

С прекрасным праздником весны!

Пускай глаза сияют звездами

И будут вечно влюблены!

Этот всеми любимый праздник восходит к традициям Древнего Рима I века до нашей эры. Считалось, что богиня Юнона, супруга великого Юпитера, была наделена большой властью и обладала огромными возможностями. У нее было много имен: Юнона-Календария, Юнона-Монета. .. Она дарила людям хорошую погоду, урожай, удачи в делах и открывала каждый месяц года. Но более всего римлянки преклонялись перед Юноной - Луцией («светлой»), покровительствующей женщинам вообще, а при родах в особенности. Она была почитаема в каждом доме, ей приносили дары при вступлении в брак и при рождении ребенка.

Самым радостным для женской половины Рима был праздник 1 Марта, посвященный этой богине и называвшийся Матронами. Тогда весь город преображался. Празднично одетые женщины шли с венками цветов в руках к храму Юноны-Луции. Они молились, приносили в дар цветы и просили у своей покровительницы счастья в семье. Это был праздник не только почтенных римлянок, но и рабынь, работу которых в этот день выполняли мужчины-рабы. Мужчины 1 Марта дарили женам, родственницам и подругам щедрые подарки, не обходили вниманием служанок и рабынь...

В современном мире день женщин отмечается 8 Марта. История этого праздника началась в XIX веке, и был он приурочен ко дню борьбы за права женщин. Именно 8 марта 1857 года в Нью-Йорке прошла манифестация работниц швейных и обувных фабрик. Тогда они требовали, чтобы им предоставили десятичасовой рабочий день, приемлемые условия для работы и равную зарплату с мужчинами. До этого женщины работали по 16 часов в сутки и получали за это сущие гроши. После 8 марта 1857 года начали появляться женские профсоюзы, и впервые женщинам было дано избирательное право. Но только в 1910 году на Международной женской конференции социалисток в Копенгагене Кларой Цеткин было предложено праздновать Всемирный женский день 8 марта. Это был своеобразный призыв к женщинам всего мира вступить в борьбу за независимость и равноправие; и они откликнулись, включившись в борьбу за право на труд, уважение своего достоинства, за мир на земле. Впервые этот праздник отметили в 1911 году, но только 19 марта, в Австрии, Дании, Германии и Швейцарии. Тогда на улицы этих стран вышло более миллиона мужчин и женщин, и манифестация прошла под лозунгом: «Избирательные права работающих — для объединения сил в борьбе за социализм». В России Международный женский день впервые праздно­вали в 1913 году в Петербурге. Его организаторы призывали добиваться экономического и политического равноправия женщин. Одно из самых мощных выступлений женщин прошло в Петрограде 7 марта 1917 года. А в 1976 году Международный женский день был официально признан ООН.

День 8 Марта стал считаться днем международной солидарности трудящихся женщин в борьбе за свои права. Об этом событии писала Александра Коллонтай, создавшая одну из первых книг о Международном женском дне.

Сегодня 8 Марта — это праздник весны и света, дань уважения к традиционной роли женщины как жены, матери, подруги.

20 марта


Международный день счастья

Международный день счастья — празднуется во всем мире 20 марта. Праздник был учреждён Генеральной Ассамблей ООН 28 июня 2012 года с целью поддержания той идеи, что стремления к счастью является неотъемлемым желанием каждого человека на планете. Предложение было внесено на рассмотрение в Генеральную Ассамблею ООН Королевством Бутан и поддержано представителями всех 193 государств — членов ООН.

Решение праздновать Международный день счастья было принято резолюцией A/RES/66/281. В частности, там сказано "…признавая актуальность счастья и благополучия как общечеловеческих целей и устремлений в жизни людей во всем мире и важное значение их отражения в задачах государственной политики, признавая также необходимость применения более комплексного, справедливого и сбалансированного подхода к экономическому росту, который способствует устойчивому развитию, искоренению нищеты и обеспечению счастья и благополучия всех народов,

1. постановляет провозгласить 20 марта Международным днем счастья…"

21 марта


Всесвітній день поезії

У 1999 році на 30-й сесії генеральної конференції ЮНЕСКО було вирішено відзначати Всесвітній день поезії 21 березня. Перший Всесвітній день поезії відзначено 21 березня 2000 року в Парижі, де знаходиться штаб-квартира ЮНЕСКО.

Поезія, як зазначено в ухвалі ЮНЕСКО, може стати відповіддю на найгостріші та найглибші духовні запити сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї якнайширшу громадську увагу. Крім того, Всесвітній день поезії повинен дати можливість ширше заявити про себе малим видавництвам, чиїми зусиллями, в основному, доходить до читачів творчість сучасних поетів, літературним клубам, які відроджують споконвічну традицію живого звучання поетичного слова. Цей день, вважає ЮНЕСКО, повинен сприяти створенню в засобах масової інформації позитивного образу поезії як справжнього сучасного мистецтва, відкритого людям.

Генеральний директор ЮНЕСКО Коїтіро Мацуура, звертаючись у березні 2003 року до міжнародної громадськості з нагоди Всесвітнього дня поезії, зазначив:

«Поезія — це найважливіше культурне явище, всеосяжна мова, що передає внутрішнє прагнення людини жити разом з іншими і тим самим необхідна для зближення народів. Будучи відображенням і дзеркалом суспільства, поезія — головний засіб самоствердження і дієвий важіль творчості, прогресу та всезагального розвитку.

Отже, поезія допомагає нам жити разом. Вона необхідна для встановлення діалогу між культурами та для гармонійної взаємодії між різними суспільствами. Заохочення поетичної творчості, її поширення та перекладу — це ще один із чинників сприяння культурному різноманіттю, життєво важливе джерело натхнення, відроджуване живою єдністю поета в багатогранних проявах його творчості».

Генеральний директор ЮНЕСКО закликав усі держави-члени, громадські організації та асоціації у Всесвітній день поезії віддати належне поезії та задуматися про ту фундаментальну роль, яку вона грає в діалозі між культурами — у діалозі, який є гарантом миру[1].

Сьогодні, вже традиційно, у багатьох країнах світу з нагоди Всесвітнього дня поезії проходять літературні вечори, фестивалі, презентації нових книг, вручаються літературні премії і пр.

Всесвітній день поезії відзначається і в Україні. У відривному «Українському народному календарі» він уперше з'явився 2004 року.

22 марта


Всесвітній день водних ресурсів

Всемирный день водных ресурсов(на других официальных языках ООН: англ. World Day for Water, исп. Día Mundial del Agua, фр. Journée mondiale de l'eau) отмечается ежегодно 22 марта. Этот Всемирный день объявлен Генеральной Ассамблеей ООН в 1993 году (резолюция № A/RES/47/193 Проведение Всемирного дня водных ресурсов).

В резолюции Генеральной Ассамблеи предложено государствам проводить в этот день мероприятия, посвящённые сохранению и освоению водных ресурсов. Генеральная Ассамблея попросила Генерального секретаря ООН сосредоточивать ежегодные соответствующие мероприятия ООН на одной конкретной теме.

В 2003 году Генеральная Ассамблея в своей резолюции № A/RES/58/217 объявила период 2005-2015 гг, начиная с Международного дня водных ресурсов 22 марта 2005 года, Международным десятилетием действий «Вода для жизни». (Википедия)

Весенние каникулы


Всеукраїнський тиждень дитячого читання (до 2008 року — Всеукраїнський тиждень дитячої та юнацької книги) щорічно відбувається у дні весняних канікул, напередодні Міжнародного дня дитячої книги.

Вперше Тиждень був проведений 26 березня за ініціативою дитячого письменника Льва Кассиля. Тоді він мав назву «Книжкові іменини».

Тиждень має багаторічні традиції. Започаткований у 1943 році письменником Львом Кассилем, він і до цього часу лишається святом дитини і книги. Активну участь у святі взяли Самуїл Маршак, Сергій Міхалков, Агнія Барто та ін.

З 1944 року Тиждень став Всесоюзним. В окремі роки всесоюзні заходи відбувалися в одному місті. У 1945 році перший тиждень відбувся в Києві, його гостями стали Петро Панч, Микола Бажан, Іван Багмут. За всю свою історію лише один раз Тиждень дитячої та юнацької книги було проведено восени — 17 жовтня 1945.

Дотримуючись традицій, Всеукраїнський тиждень дитячого читання щорічно стартує в різних регіонах України. У ці дні в бібліотеках для дітей та юнацтва, шкільних бібліотеках відбуваються різноманітні заходи, спрямовані на популяризацію серед дітей читання, книги і бібліотеки як скарбниці знань. Серед них: літературні квести, літературні марафон-читання, літературні КВН, турнір книгознавців, творчі проекти тощо

27 марта


Міжнародний день театру

Міжнародний день театру відзначається щорічно 27 березня з 1962 року. Він був заснований у Відні на IX конгресі Міжнародного інституту театру (МІТ) при ЮНЕСКО. Діяльність МІТ, згідно з його статутом, має бути направлена на «зміцнення миру і дружби між народами, на розширення творчої співпраці всіх діячів світу».

Згадка про перший театральний досвід датується 2500 роком до нашої ери. Перша театральна гра відбулася в Єгипті. У давній Греції театр став формуватися як мистецтво, встановлювалися чіткі визначення трагедії і комедії, а також інших театральних форм. В Україні театральне мистецтво бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях і обрядах.

Театр завжди мав виключно важливе етичне і художнє значення, сприяв формуванню естетичного смаку, розширенню кругозору. Чи слухаємо ми оперу, чи насолоджуємося майстерністю і грацією артистів балету або з душевним трепетом стежимо за грою драматичних акторів, – ми завжди відчуваємо особливу атмосферу свята.

Слово «театр» походить від грецького «theatron» — місце для видовищ, видовище. Театр — це рідмистецтва, а також будівля, призначена для представлення драматичних творів перед публікою.

Театр як будівля, призначена для представлення драматичних творів традиційно містить у собі сцену — майданчик, де відбувається дія, — і глядацьку залу. Сцена, спроектована під максимальне використання декорацій, звичайно обрамлена порталом. У протилежному боці — гола сцена, що видається в залу, оточена місцями для глядачів із трьох чи навіть чотирьох боків. Утім, драматичні вистави можуть відбуватися й без подібної споруди.

Витоки сучасного театру як мистецтва можна знайти ще в давніх мисливських і сільськогосподарських забавах, а також у масових народних обрядах.

Індія

Найбільш ранні зразки театру з’явилися в Індії до нашої ери, там же був створений перший технічний посібник Нать яшастра. Це всеосяжне зведення наставлянь постановникам, акторам, драматургам і костюмерам.

Японія

Незважаючи на умовність манери виконання, в індійському театрі використовувалася певна кількість декорацій. Зразок безкомпромісної умовності дає японський театр Але (12–14 ст.): дерев’яна сцена площею 1,7 кв. м., навіс на чотирьох опорах, довгий місток для виходу акторів і повна відсутність декорацій. На такій сцені демонструвалися вкрай стилізовані драми, в основному для витонченої публіки. На початку 17 ст. з’являється інший рід драми — театр Кабукі. Більш демократичний за своєю спрямованістю, він використовував довгу вузьку ігровий майданчик з обертовою сценою в центрі, численні надзвичайно реалістичні декорації та завісу. Унікальною рисою театру Кабукі є ханамити, тобто «квіткова стежка» — вузький поміст, що простягнувся від задніх рядів до сцени.

Китай

У китайському традиційному театрі, що виник близько 8 ст. та мав трикутну форму зі сценою, що видається в глядацьку залу, також панує умовність. Замість масок тут використовується, як і в Кабукі, грим. Сценічна дія задається чергою стандартизованих рухів. Подібний формалізм спостерігається й у Японії; в Індії ж велика увага приділяється системі жестів.

Давньогрецький театр

На противагу прямокутній дерев’яній сцені східного театру, в Афінах 5 ст. до н. є. (коли зароджувалися трагедія й так звана давня антична комедія) відповідна споруда мала форму відкритої кам’яної будівлі у вигляді «оркестри» (центрального кола), обрамленої ярусами рядів довжиною трохи більшою за півколо. Напроти них розташовувався подовгастий майданчик, обмежений позаду будівлею, що називалася скеною (звідси походить «сцена») і використовувалася для перевдягання акторів.

Спочатку в античному театрі, вочевидь, домінувала умовність. Як у трагедії, так і в комедії основним елементом був хор на орхестрі. Неодмінними складовими фривольних, пікантних і ліричних феєрій Аристофана (близько 450–385 до н. є.), як і трагедії, були танок і поетична декламація. Виконавці головних трагічних ролей носили стилізовані маски й високі головні убори (onkoi), що відповідали типажу; на ногах у них були котурни, взуття на дуже товстій підошві, що додавало акторам неприродної висоти (таке взуття стало символом трагедії на противагу сандаліям комедії), а їхні костюми відрізнялися як формалізованістю, так і багатством обробки. Безглуздо перекручені маски та смішне вульгарне вбрання комічних акторів надавали виставі фантастичного вигляду. Проте простежується поступовий рух у бік більшого реалізму. Трагедії Еврипіда (близько 484–406 рр. до н. є.) набагато ближчі до реальності, ніж твори його попередників Софокла й Есхіла (525–456 рр. до н. є.), давній хор перестав відігравати центральну роль. Наприкінці свого життя Аристофан, майстер давньої комедії, став свідком появи менш фантастичної «середньостатистичної комедії» (близько 375–325 рр. до н. є.), яку замінила ще більш близька до правди життя «нова аттична комедія» Менандра (342–291 рр. до н. є.).

Давньоримський театр

Незважаючи на помітно менший внесок Давнього Рима в розвиток драматичного мистецтва, саме він передав грецькі театральні традиції більш пізнім епохам. У давній Аттиці драма вийшла з релігійної церемонії та довго зберігала з нею тісний зв’язок, у Римі цей зв’язок цілком втрачається. Театральне дійство перетворюється на звичайний розважальний захід. Літературна драма ніколи не знала того розквіту, що був в Афінах, і зрештою, її витіснили гладіаторські бої та грубі, вульгарні видовища у виконанні мімів.

Єдине театральне нововведення Давнього Рима — амфітеатр, пристосований як для грандіозних видовищ (як навмахія, коли арена затоплялася й розігрувалися потішні морські бої), так і для імпровізованих мімічних фарсів (коли в центрі арени встановлювалися дерев’яні підмостки). Із занепадом та загибеллю Римської імперії мистецтво практично цілком зникає.

Європейський театр

В X ст. у церковній католицькій службі з’являються зачатки нового театру. Перші примітивні релігійні драми співалися або переказувалися латиною священиками в самій церкві, у нефі. Незабаром церковна влада заборонила священикам брати участь у подібних виставах і проводити їх у церквах. Однак ця заборона лише сприяла розвитку нової драми. Вистави перемістилися на вулицю та швидко розсунули свої рамки, охопивши весь сюжет Біблії у вигляді зібрання 40–50 п’єсок (циклів містерій). Містерії розігрувалися перед численною аудиторією під час щорічних свят. Хоча вистави влаштовувалися безпосередньо на вулиці, лише на великі свята й не мали постійної сцени, було вигадано безліч вражаючих ефектів: зірки та хмари, феєрверки, ангели, які спускаються з небес тощо.

У XV ст. зріс суспільний інтерес до драматичних видовищ, що привело до появи перших професіоналів на сцені. Громіздкі містерії забулися, і поступово виробився репертуар з коротких фарсів, інтерлюдій і мораліте. Учасники перших невеликих труп були здебільшого бродячими акторами, іноді вони працювали й у приміщеннях (найімовірніше, у харчевнях).

На початку XVI ст. театр активно займається пошуком нових форм, що було викликано бажанням гуманістів пристосувати античну сцену до нових умов, потребою знаті у видовищах і живим інтересом митців-оформлювачів сцени до проблем перспективи.

Інтерес до драматичного мистецтва спостерігався не тільки в аристократичних колах, але й серед простого народу. В усіх акторських колективах жіночі ролі виконували хлопчики. До речі, театральні трупи хлопчиків мали надзвичайний успіх, відбираючи «хліб» у дорослих акторів.

Поступово виникає культ, приватних театрів, що збирали еліту. Вплив приватного театру був дуже великий. Але заборона на всі види акторської діяльності (1642 р.) поклала кінець приватному театру.

До 1770-х рр. актори користувалися лише обмеженою кількістю сучасних костюмів поза залежністю від історичного періоду, до якого відносилася дія. З часом керівники деяких театрів намагалися привести сценічні костюми у відповідність із зображуваною епохою, однак це торкнулося тільки акторів - чоловіків, оскільки акторки навідріз відмовлялися вдягатися в що-небудь, крім наймодніших нарядів у сезоні.

У континентальній Європі XVIII ст. видовищність і розмаїтість декорацій були відмітною рисою оперних театрів, що стали культовим місцем модної публіки. Художники, уловивши зростаючий суспільний інтерес до опери, заходилися енергійно освоювати цю нову форму драми, що відкривала перед ними нові можливості. Починають виникати оперні театри.

Театр усе більше ставав чисто комерційним закладом. В Англії та США виникає ще одне важливе явище в житті театру — гастролі. Спектаклі давалися в місцевих театрах, знятих на короткий термін, тому не дивно, що багато які з них стали лише приміщеннями, час від часу орендованими заїжджими трупами. Коли на початку XX ст. стало популярним кіно, чимало театрів перетворилися на кінотеатри або були знесені.

Початок XIX ст. ознаменувався розквітом романтизму, і разом з ним почалося захоплення вірогідністю в оформленні спектаклів і більшою видовищністю. Якийсь час «реалізм» мав на увазі виведення на сцену реальних об’єктів, таких, як екіпаж на вулиці. З 1840 р. почали використовувати павільйон — декорацію, що змінила набір мальованих на полотні імітацій і являла собою інтер’єр у трьох солідних стінах, куди актори входили через справжні двері. Подібних трансформацій зазнало й художнє оформлення сцен на природі, і замість мальованих декорацій з’явилися тривимірні скелі та справжні (або бутафорські) гілки й дерева.

Сьогодні театр здобув унікальні технічні можливості. Він справді вражає яскравістю костюмів (що навіть в найдрібніших деталях відбивають епоху, до якої відноситься дія вистави), видовищністю різноманітних декорацій, багатством звукового оформлення тощо. Але він змінюється, вдосконалюється і якісно — це стосується режисерських постановок і гри акторів: на сцені ставляться й розв’язуються глобальні, загальнолюдські проблеми сучасності та психологічні питання. Режисери звертаються як до творів найдавніших митців, так і до найсучасніших надбань людства, акторські трупи подорожують країнами, збагачуючи свій досвід, набуваючи нових знань та майстерності.

Змінюється життя, але театр, як і раніше, будить добрі почуття, піднімає людину над буденністю, сприяє гуманізації суспільства. І сьогодні Міжнародний день театру — це не просто професійне свято майстрів сцени, це справжнє свято мільйонів глядачів